Архів новин

« Липень 2017 »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Нд
          1 2
3 4 5 6 7 8 9
10 11 12 13 14 15 16
17 18 19 20 21 22 23
24 25 26 27 28 29 30
31            

НУОУ

Випробування війною

Іван Данилович Черняховський розпочав війну в червні 1941 р. на посаді командира 2 8-ї танкової дивізії 12-го механізованого корпусу Прибалтій­ського Особливого військового округу (із червня 1941 р. - Північно-Західного фронту), коли йому було 35 років.

Станом на 22 червня 1941 р. особовий склад 28-ї танкової дивізії нараховував майже десять тисяч бійців та командирів, окрім того, з ’єднання І. Д. Черняховського мало у своєму розпорядженні 314 одиниць бронетехніки. Після двох боїв на кордоні 28-ма танкова дивізія втратила майже всі танки, а на початок вересня 1941 р. в її полках нараховувалось лише 552 бійці.

Окрім бойових втрат, яких зазнала дивізія Черняховського (від дій авіації та артилерії противника), були втрати через відсутність пального, запасних частин, адже значну частину техніки довелося залишити на полі бою. До того ж І. Д. Черняховський був скутий необхідністю за будь-яких умов вико­нувати накази командування, яке фактично не мало уявлення про те, що на­справді відбувається на полі бою.

Однак попри все Іван Данилович навіть за таких несприятливих умов вия­вив свої найкращі професійні командирські якості. Відомо, що “війна моторів” потребувала від воєначальників швидкої реакції. Користуючись шаховою термінологію, полководець XX сторіччя повинен опанувати мистецтво бліцу. Тому на перші ролі виходять молоді та енергійні полководці Г. К. Жуков, К. К. Рокосовський, М. Ф. Ватутін, О. М. Василевський, І. X. Баграмян, К. О. Мерецков, Л. О. Говоров, Ф. І. Толбухін, I. С. Конєв і, звичайно ж, I. Д. Черняховський.

В серпні 1941 року 28-ма танкова дивізія під керівництвом І. Д. Черняховського брала участь в оборонних битвах Північно-Західного фронту, у складі Новгородської оперативної групи - в обороні Новгорода, з 7 січня до 20 травня 1942 р. - у Демянській наступальній операції військ Північно-Західного фронту.

Незважаючи на певну парадоксальність, саме 1941 рік -рік катастрофічних по­разок і тяжких випробувань - став початком стрімкої кар’єри І. Д. Черняховського. На відміну від п’ятидесяти семи інших танкових дивізій, які входили до складу Червоної Армії станом на 22 червня 1941 р. і були розформовані влітку та восени того ж 1941 р., танкове з’єднання полковника І. Д. Черняховського проіснувало як бойова одиниця до 13 січня 1942 р., після чого було переформовано на 241-шу стрілецьку дивізію, яка згодом отримала почесне звання Вінницької і була нагороджена орденами Богдана Хмельницького і Червоної Зірки. Під час важких ар’єргардних боїв Іван Данилович виявив майстерність і вольові якості, які не залишились поза увагою командування Північно-Західного фронту. Дії 28-ї танкової (241-ї стрілецької) дивізії, яку очолював І. Д. Черняховський, були відмічені М. Ф. Ватутіним (згодом взяв активну участь у кар’єрному зростанні І. Д. Черняховського) та О. М. Василевським, які клопотали перед Сталіним про призначення Івана Даниловича командармом.

Сталін погодився зі своїми воєначальниками і незабаром, після місячного перебування на посаді командира 18-го танкового корпусу Воронезького фронту (з 15 червня до 25 липня 1942 р.), молодий ге­нерал очолив 60-ту армію того ж фронту (з 23 березня 1943 р. - Курського, з 26 березня 1943 р. - Центрального, з 6 жовтня 1943 р. - знову Воронезького, з 20 жовтня - 1-го Українського фронту).

Я к командир 18-го танкового корпусу І. Д. Черняховський уміло вів оборонні бої під Воронежем, зокрема на підступах до міста, і забезпечив умови для відходу і зайняття оборони основними силами 60-ї армії. Однак командувач армії генерал М. А. Антонюк постійно вимагав від нього дій на різних загрозливих напрямках, а Черняховський наполягав на тому, щоб основні сили корпусу використовувались масовано. На цьому ґрунті у І. Д. Черняховського виникли суперечки з командувачем фронту генералом П. І. Голіковим і командувачем армії генералом М. А. Антонюком. Після боїв за Воронеж командарм збирався вже ставити питання про звільнення Черняховсь­кого з посади, але доля розпорядилася інакше.

Командуючи 60-ю армією, І. Д. Черняховсь­кий виявив полководницький талант і нова­торський стиль. Івану Даниловичу була притаманна гнучкість мислення, постійна готовність уточнювати і змінювати рішення, за умов обстановки. Саме на посаді командувача армією І. Д. Черняховський відшліфував свій ори­гінальний почерк, який не визнавав шаблонів.

Війська під керівництвом І. Д. Черняховського брали участь у звільненні Воронежа, Касторного, Курська, Ліво­бережної України. У другій половині вересня 1943 р. війська армії вийшли до Дніпра північніше Києва, з ходу форсували його та захопили плацдарми в районах Страхолісся, Ясногірська на схід від Димера.

У листопаді 1943 - квітні 1944 рр. 60-та армія брала участь у Київській наступальній, Київській оборонній, Житомирсько-Бердичівській, Рівненсько-Луцькій, Проскурівсько-Чернівецькій наступальних операціях, їй належало важливе місце у визволенні України від німецьких загарбників. Саме воїнам 60-ї армії належить слава визволителів українських міст Глухів, Путивль, Бахмач, Ніжин, Київ, Житомир, Шепе­тівка, Тернопіль, а також тисяч містечок та сіл Правобережної та Ліво­бережної України. За бойові справи зі звільнення України 306 генералам, офіцерам і солдатам армії було присвоєно високе звання Героя Радянського Союзу, серед них - представники 33 національностей СРСР. Саме під час виз­волення України І. Д. Черняховського було удостоєно звання Героя Радянського Союзу та нагороджено трьома орденами - Суворова 1-го ступеня, Богдана Хмельницького 1-го ступеня та Кутузова 1-го ступеня. Командувач Центрального фронту генерал армії К. К. Рокосовський написав у нагородному листі на Черня­ховського: “Особенно смелый генерал, с большой инициативой".

Сталін давно придивлявся до молодого талановитого командарма - героя Дніпра, нестримного, спритного і, головне, розумного генерал-лейтенанта. "Хрещеними батьками" генерала І. Д. Черняховського на військовому по­прищі стали визнані воєнначальники, представники Ставки ВГК О. М. Василевський і Г. К. Жуков. Саме після тривалих консультацій із вищезгаданими воєначальниками Й. В. Сталін 15 квітня 1944 р. призначив Івана Даниловича на посаду командувача Західного, а після його перейменування з 24 квітня 1944р. - на посаду командувача 3-го Білоруського фронту. Він очолив фронт у тридцять вісім років, ставши наймолодшим командувачем фронту за всю історію Робітничо-селянської червоної армії.

Отримавши нове призна­чення, І. Д. Черняховський від­разу ж намагався згуртувати навколо себе штаб, адже прекрасно розумів, що відлагоджена робота саме штаб­них працівників - запорука майбутніх успіхів.

Найбільш повно талант І. Д. Черняховського як пол­ководця розкрився під час Біло­руської та Східно-Прусської операцій, де показав себе справжнім полководцем-новатором, спроможним при­ймати оригінальні сміливі рішення, які ґрунтувалися на фундаментальних знаннях, детальних і вивірених розрахунках і значному фронтовому досвіді. Зазвичай рішення і дії командувача фронтом ставили противника у безвихідь.

Полководчий талант І. Д. Черняховського повною мірою виявився під час Білоруської стратегічної наступальної операції “Багратіон ” 23 червня - 29 серпня 1944 р. І хоча, крім 3-го Білоруського фронту, у ній брали участь ще три фронти, на першому етапі операції його роль була особливою. Фронт діяв на правому фланзі Білоруського виступу із завданням швидкого прориву оборони противника, оточення і знищення Вітебського угруповання. Надалі фронт мав паралельно пересліду­вати противника і спільно з вій­ськами 1-го Білоруського фронту вийти до Мінська, звільнити його, замкнути кільце оточеного угруповання групи армій “Центр” на схід від міста.

Найкращим критерієм гені­альності будь-якого полко­водця в усі часи була реалізація його планів на практиці. Слід зазначити, що запропонований І. Д. Черняховським план пер­шого етапу фронтової насту­пальної операції 3-го Білоруського фронту був перевиконаний за часом. Якщо Вітебсько-Оршанську операцію планувалося провести протягом 19 діб, то реально вона була завершена 28 червня 1944 р., тобто на шостий день операції!

Упродовж цього часу було розгромлено ліве крило групи армій “Центр” (а саме 4-та армія), війська фронту просунулися на 140-150 км. До цього часу завертався розгром угруповань противника в районах Могильова, Бобруйська і Полоцька. Ворог зазнав великих втрат. У вищих ешелонах німецького керів­ництва почалася справжня па­ніка. Гітлер звільнив з посади командувача групи армій “Центр” генерал-фельдмаршала Буша. На його місце був при­значений генерал-фельдмаршал Модель. Командувач 4-ї армії ге­нерал Тіпельскірх був замінений на генерала Мюллера.

Білоруська стратегічна наступальна операція залишилася в історії видатним прикладом ефективного застосування сил і засобів фронтів і армій. Про високу ефективність можна судити за результатами операції і втрат сторін. Під час проведення операції (67 діб) незворотні втрати радянських військ становили всього 7,6%. До них у той час зараховували вбитих і тих, хто помер від ран, полонених і зниклих безвісті, поранених і тих, які перебували у медсанбаті понад 10 діб, тих, які потрапили у шпиталь, незалежно від терміну перебування в ньому. У той же час противник тільки полоненими втратив більш ніж 20% особового складу.

Саме в ході Білоруської та Східно-Прусської операцій І. Д. Черняховський виявив неабиякі здібності до ведення швидкоманеврових і мобільних бойових дій. Індивідуальний стиль І. Д. Черняховського це, насамперед, передбачення, спроможність швидко оцінювати обстановку, особліиво під час наступальних операцій, неприйняття дій за шаблоном, смілива від­мова від раніше спланованих рішень, які мо­жуть поставити під загрозу успіх операції і призвести до значних втрат особового складу. А ще почуття гідності і спроможність відстоювати власну позицію. Він не цурався також вивчати во­єнне мистецтво противника, щоб запозичити і пізніше застосувати найбільш вдалі способи і тактичні прийоми ведення операції. Постійний пошук слабких місць у бойових порядках противника, швидке масування на ключових напрямах наступу та маневрування ударними угрупованнями відрізняло І. Д. Черняховського від інших воєначальників радянської школи.

Під час Великої Вітчизняної війни були вбиті й померли від ран 223 радянські ге­нерали, безвісти зникли 50, потрапили в полон 88 осіб. Серед високопоставлених генералів загинули: командувач Південно-Західного фронту, Герой Радянського Союзу генерал-полковник М. Кирпонос, командувач 1-го Українського фронту генерал армії М. Ватутін, а також командувач 3-го Білоруського фронту, двічі Герой Радянського Союзу генерал армії І. Черняховський.

Історія не оперує фактами, яким не дано було здійснитися. Та відомо, і досить імовірно, що на двічі Героя Радянського Союзу генерала армії І. Черняховського був готовий наказ про присвоєння йому звання Маршала Радянського Союзу. Сталін повинен був підписати наказ 19 лютого. Старанний ад’ютант навіть пришив на парадний мундир нові погони.

На жаль, рано і трагічно обірвалося життя Івана Даниловича. 18 лютого 1945 р. він був смертельно поранений неподалік міста Мельзаку у Східній Пруссії (нині Польща). Того ж дня помер і 20 лютого 1945 р. похований у місті Вільно (Вільнюс). 19 листопада 1991 р. перепохований на Новодівочому кладовищі у Москві.

Офіційно прийнята версія загибелі: 18 лютого 1945р. генерал арміїІ. Д. Черняховський об’їзджав на легковій машині розташування військ на передовій. З ним були ад’ютант, ра­дист, охоронець і машина супроводу з п’ятьма автоматниками. На околиці міста Мельзак несподівано пролунав вибух випадкового снаряда. Уламок пробив задню стінку машини, спинку переднього сидіння, пронизав ліву верхню частину спини генерала і застряг у при­ладовому щитку. Більше жодна людина не постраждала.

Ратний труд Івана Даниловича Черняховського був відзначений чотирма орде­нами Червоного Прапора (16.01.1942, 03.05.1942, 04.02.1943, 03.11.1944), двома орденами Суворова 1-го ступеня (08.02.1943, 11.09.1943), орденом Кутузова 1-го ступеня (29.05.1944), Богдана Хмель­ницького 1-го ступеня (10.01.1944) та ба­гатьма медалями.

Двічі заслуги видатного полководця були відзначені найвищою нагородою Ра­дянського Союзу:

Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за високі організаторські здібності при форсуванні Дніпра та проявлений особистий героїзм генерал-лейтенанту Черняховському Івану Даниловичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Ле­ніна та медалі “Золота Зірка";

Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 29 липня 1944 року генерал армії Черняховський Іван Данилович нагороджений другою медаллю “Золота Зірка”.