Основне меню
Національний університет оборони України
імені Івана Черняховського

Історична довідка

Довідка про історичні події періоду 1917 -1921 років, пов'язані з територією та приміщеннями,
які зараз займає Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

Тема винесена у заголовок на сьогоднішній день є слабо дослідженою, що обумовлює брак надійних історичних джерел. Більшість відомосте щодо окресленої теми містяться у спогадах учасників подій, або в дослідженнях, які проводилися ідеологічно заангажованими авторами.

У часописі російської еміграції «Военная быль» за номером 92, 1968 року, розміщено матеріал «Николаевское артиллерийское училище». Його автор Микола Апостолов, судячи з самої статті, був одним з перший випускників училища. Ця стаття є основним джерелом інформації по «білій» історії училища та цитується в усіх російських та українських джерелах.

З неї зокрема відомо, що проект училища був розроблений ще у 1913 році, воно отримало землі у Кадетському гаї, що належали Володимирському кадетському корпусу. Названо на честь засновника, Миколи II. Училище було відкрито восени 1915 року, тоді ж відбувся перший набір, який завершив навчання у травні 1916 року.

У березні 1917 року були добудовані призначені для училища будівлі (в яких в наш час розташувався Національний Університет оборони України). Від первісних будівель збереглися також адміністративний корпус, ангар для учбових гармат, водонапірна башта, котельня, манеж, механічний млин, два навчальні корпуси, пральня, речовий склад, стайня. До комплексу входили й три житлові будинки для офіцерів-вихователів (розташовувалися біля східної межі території училища, тепер за її межами)1.

В той час навчався третій набір (грудень 1916 року) юнкерів. У зв'язку з появою приміщення - у лютому 1917 було розпочато четвертий набір.

Як пише Микола Апостолов, революція не вплинула на життя та діяльність училища, лише «українське питання» призводило до суперечок, але згодом втратило актуальність.

Можливо, «втрата актуальності» була пов'язана з утворенням у 1917 року в Києві українських військових шкіл. У вересні Український Генеральний Військовий Комітет отримав дозвіл на відкриття в Києві двох українських піших шкіл прапорщиків і українських відділів у складі інженерної та артилерійської військових шкіл (а саме Миколаївського артилерійського училища)2.

Восени у Києві було відкрито дві школи прапорщиків на базі колишніх російських, а також Українська збірна школа прапорщиків, в якій могли завершити свою освіту ті, хто раніше навчався в російських військових школах3.

Наразі невідомо, чи був відкритий український відділ у Миколаївському артилерійському училищі, або чи перейшов хтось з нього до лав Української збірної школи прапорщиків, але якщо такі факти і мали місце, - то більшість юнкерів зберігала вірність російській владі.

За спогадами Миколи Апостолова, у липні 1917 року училище було викликано для придушення Виступу полуботківців (вояків Другого українського імені Гетьмана Пава Полуботка козацького полку). У жовтні юнкери на боці прихильників Тимчасового уряду брали участь у боях з большевиками на вулицях Києва.

За відомостями Ярослава Тинченка, у грудні 1917 р. українська влада припинила існування Миколаївського артилерійського училища4.

Однак за спогадами Миколи Апостолова, лише перед захопленням Києва большевиками на початку 1918 року юнкери двох останніх курсів отримали документи про освіту та наказ залишити Київ - «поки ще можливо».

Подальші події описані у спогадах полковника Всеволода Петріва, коменданта полку ім. Костя Гордієнка, майбутнього військового міністра УНР. По повернені українських військ до Києва, у березні 1918 року, він отримав наказ розташувати полк у «Гарматній школі».

« ... в Гарматній Школі була ціла її адміністрація на чолі з якимсь ґенерал-майором російської служби, і просто треба було дивуватись, як вони там усиділи до цієї пори...

Звичайно, я з'явився у пана начальника школи, передавши йому наказ української влади про передачу нам помешкань, але зустрів рішучу відмову. Він тоном старшого, звичайно рахуючись по російській службі, та природно російською мовою, заявив мені, що вже досить було тих "українських" чи большевицьких частин в школі, що вони й так вже досить нашкодили та що він як начальник школи і як цей, що відповідає за майно, Гордієнківців не впустить і звернеться, якщо треба, за допомогою проти "реквізування школи українською владою" до німців.

Та побачивши, що я рішуче стою при свойому, і побачивши стрункі ряди невеличкого гуртка Гордієнківців, які підходили зі співами, він збився з тону та почав переконувати мене, що стояти мені в школі просто неможливо, бо попередники наші Сердюки гарматники та "большевицька" - себто російська "кіннота" покидали тут усіх своїх шолудивих коней, так що ані стайні, аніуїздня, не надаються до вжитку»5.

Сердюки-гарматники тут - це або 1-ша гарматна сердюцька бригада імені Михайла Грушевського, або 72-важкй гарматний дивізіон, або гірська батарея, які входили до складу Сердюцької дивізії за даними Михайла Ковальчука6.

Цікаво, що зі складу 1-ї гарматної бригади ім. М.Грушевського у грудні 1917 року на фронт було відправлено батарею під командуванням Семена Лощенка7, який, створивши імпровізований панцирний потяг, брав участь у багатьох боях, зокрема у бою під Крутами.

Чи був Семен Лощенко на території Миколаївського артилерійського училища достеменно невідомо.

Ось як полк ім. Костя Гордієнка розташувався:

«... невеличкі кадри полку розмістилися в двох "батерійних помешканнях" школи, з яких кожне було розчислине на 200 людей. В цих помешканнях сподівався я докінчити формування полку, бо не гадав, щоби пощастило зібрати більше чим 400 козаків. В одному помешканню стояв штаб полку разом 6 люда та половина муштровиків, а в другому скорострільці та друга половина. Немуштрові примістилися в долішньому поверсі біля кухонь та почали приготовлювати їду так для цього складу полку, який був, як і для того, що ще мав бути. Єдиний, хто дістав пільгу та окреме помешкання, то наш "лікар" Павлуша (Полина Думчова) та його помішник, бо ж вони були жінки.

Завітало до нас сердите начальство школи, походило коло гайдамаків, подивилося як вони заходяться коло коней, коло кульбак, коло зброї, подивилося, як докладно перечищують хлопці скоростріли, як чистять коней, вози та й самих себе і раптом змінило до нас відношення, запропонувавши видати покривала козацтву, коням вівса і навіть ординувати куховара в поміч. Очевидячки, поділала на фахового вояка справність гайдамацька та старання про коней. А ввечері запрошено мене на чай до "Його Превосходительства" і на словесну розвідку: "чого це я пішов в українці"».8

Незабаром полк ім. Костя Гордієнка вирушив на фронт.

У квітні 1918 училище передано Міністерству народної освіти. З травня 1918 тут містився Український народний університет - вищий навчальний заклад, відкритий за доби Української Центральної Ради відповідно до рішення 2-го Всеукраїнського педагогічного з'їзду, що відбувся у серпні 1917 9.

В університеті викладали відомі вчені: історик 0. Грушевський, юрист Б. Кістяківський, математики Д. Граве і М. Кравчук, філологи І. Огієнко і Ф. Сушицький, економіст М. Туган-Барановський, мистецтвознавці Г. Павлуцький і К. Ши-роцький, фізик Й. Косоногов, механік К. Семинський та ін10.

Законом Ради міністрів Української Держави від 17 серпня 1918 навчальний заклад перетворено на Київський державний український університет, урочисто відкритий за цією адресою 6 жовтня 1918. Основна мова викладання - українська 11.

У листопаді 1918 р. університет був переміщений знову до головного будинку університету Святого Володимира, а комплекс будівель училища передано до відання Головнокомандувача всіх Збройних сил України генерала Ф. Келлера, який керував фронтом проти військ Директорії.

Тут містився штаб Особливого корпусу генерала О. Ревішина в складі двох, а потім - однієї офіцерської дружини, 1-го Окремого артилерійського дивізіону, що був набраний переважно з юнкерів Миколаївського артилерійського училища шостого набору, які не встигли закінчити навчання12.

Джерела не дають інформації про те, що відбувалось на території колишнього училища в період Директорії.

В часи СРСР виходили різні публікації про історію училища, відбувалися тематичні виставки та лекції, з яких можна було дізнатися про історію радянських військово-навчальних закладів на території училища. Достовірність значної частини цих відомостей наразі перевірити важко. Зокрема, 16 березня 1919 року наказом № 21 по Київській військовій окрузі відкрито 1-ші Київські артилерійські курси.

У квітні 1919 року розпочинається навчання. Вже в травні курсанти приймають участь у придушенні повстання в 9-му полку. У червні вони воюють з українським військом біля Трипілля, Сквири, Умані, Василькова, Обухова. У липні частина евакуйована до Москви, частина воює з «білими» в Одеській губернії.

В серпні курсанти воюють проти військ Махно.

Джерела не дають інформації про те, що відбувалось на території колишнього училища в період окупації Києва Збройними силами Півдня Росії.

У квітні 1920 року з Москви повертається командно-викладацький склад.

В травні, перед звільненням Києва українськими та польськими військами, курсантів переводять до Полтави. Влітку курсанти воюють проти загонів Махно на Полтавщині. (Враховуючи, що на Полтавщині активність махновців була невелика, мова скоріше за все боротьбу з українськими повстанцями та каральні операції проти селян). В цей час курси перейменовані на 4-ті Київські артилерійські курси.

Першого вересня розпочинають заняття в Києві. У жовтні 4 батареї з курсантів відправляються на південь України.

У грудні 1920 року, коли після захоплення Криму большевиками, вони не потребували союзу Махно, курсанти знову беруть участь у боях з Махно.

15 лютого 1921 року похід звершено і курсанти повертаються до навчання. Курси перейменовані на 4-ту Київську артилерійську школу.

Історія Миколаївського артилерійського училища та радянських військових навчальних закладів залишається важливою для Національного університету оборони України.

НУОУ

Додаток 1. Схема старих будівель училища 13

Підготував Іван Канівець


1 Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання. - Кн. 1: Київ.-Ч. 2

2 Солдатенко В. Ф. Центральна Рада та українізація армії.

3 Євтимович В. Початки українського військового шкільництва в 1917-1918 р.

4 Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії УНР (1917-1921) кн. 2

5 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917-1921)

6 Ковальчук М. Битва двох революцій

7 Юзич. Ю. "Незрівнянний гарматник" Семен Лощенко

8 Петрів В. Спомини з часів української революції (1917-1921)

9 Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання. - Кн. 1: Київ. - Ч. 2

10 Звід пам’яток історії та культури України: Енциклопедичне видання. - Кн. 1: Київ. - Ч. 2

11 Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання. - Кн. 1: Київ. - Ч. 2

12 Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання. - Кн. 1: Київ. - Ч. 2

13 Звід пам'яток історії та культури України: Енциклопедичне видання. - Кн. 1: Київ. - Ч. 2